Катедральний собор в Сессі-Аурінці (Cattedrale di Sessa Aurunca)
---
Оригинал взят у taras_palkov в Катедральний собор в Сессі-Аурінці (Cattedrale di Sessa Aurunca)
Сесса-Аурунка – невелике містечко в Кампанії, розташоване в горах і дещо вглиб від основних шляхів. Тому якщо пересуватись залізницею, виходити треба на станції Sessa Aurunca-Roccamonfina, а далі вже автобусом приблизно 20 км до самої Сесси. Півгодини йде на очікування автобуса, ще півгодини на саму подорож і десь приблизно о 15.10 я в самому центрі Сесси-Аурунки біля замку.
Навчений гірким досвідом попередніх поїздок, «на ходу» уточнюю у водія, в котрій годині і звідки будуть відправлятися автобуси у зворотному напрямку, і тут несподівано (!!!) виявляється, що заявлених на http://www.sessaaurunca.net/orari/autobus/sessa-stazione.html автобусів о 18.25 і 19.30 не буде, а є лише один об 16.20. Тож доводиться попрощатися зі сподіваннями оглянути докладно місто, його замок й римський амфітеатр. Тому залишається лише «сконцентруватись» на основній пам’ятці міста – романському катедральному соборі свв. Петра і Павла (1103-1183 рр.).
Побудований на початку 12 ст. (освячений в 1113 р.), собор Сесси Аурунки набув сучасного вигляд у першій половині 13 ст., коли під час модернізації був доданий портик, фасадне вікно та окремі внутрішні приміщення. У той час як зовнішній вигляд зберігає середньовічну структуру та прикраси, загальний вигляд інтер'єру здебільшого відповідає тому, який був йому наданий у 18 ст.
Верхня частина вікна із «Agnus Dei» у центрі і потворами по боках.
Взагалі усі карнизи, полички арок і верхні частини колон бічних опор виготовлені з білого мармуру, який виділяється на фоні сірого кольору кладки туфу – основного матеріалу собору.
Портик має три арки, що розділені колонами і характеризується багатим скульптурним оздобленням.
Найцікавіші рельєфи знаходяться в центральній арці, де зображені епізоди з життя св. Петра.
В основі центральної арки ліворуч доволі понищений рельєф, який проте легко інтерпретувати – Самсон, що роздирає лева.
Праворуч рельєф значно краще зберігся, але складніший для пояснення. Швидше за все тут зображений це Ной серед гілок винограду.
Собор має три портали. У люнеті центрального бачимо Христа поміж патронів храму – св. Петра і св. Павла.
Тут на фото видно інші оздоби люнету – трагічну маску та крилатих драконів.
Колись центральний портал мав дві колони, які підтримували леви. Колон тепер немає, а леви (точніше левиця і лев) збереглися.
Ще фрагменти озоблення фасаду.
Тринавовий інтер'єр в основі своїй тепер бароковий, тим не менше зберігає багато елементів первісної споруди. Зокрема чудову мозаїчну підлогу, виконану у техніці «косматеско», що нагадує прекрасний килим.
Та все ж найцінніше у соборі – катедра, створена, як наголошує на ній напис, в 1224-1259 рр. за часів єпископа Пандольфо.
Катедра підтримується шістьма колонами, які опираються на шість стилізованих левів.
Самі колони прикрашають чудові капітелі дуже вишуканої роботи з зображеннями в динамічних позах чоловіків і жінок, а на кутах – собаками, оленями і грифами.
Корпус амвону складений з мозаїчних плит.
Барвисті птахи – найпоширеніші предмети на плитах амвону. Разом з буйною рослинністю і золотим фоном вони творять елементи, що характеризують загробне життя в Царстві Небесному.
Катедра прикрашена скульптурами у вигляді людських фігур, зокрема двома жінками, розміщеними в положенні каріатид з боків центральної арки, і фігурами пророків Старого заповіту.
Тут Даниїл показує нам «козу». Не знаю що це означає.
Посередині між пророками майже голий цар Давид.
А особливо цікавою є фігура чоловіка, загорнутого в змію і в голову якого запустив кігті орел.
Зверніть увагу на цьому ж фото на мозаїку ліворуч. Посередині восьмикутної зірки зображений птах, що акробатично захоплює свій хвіст дзьобом.
Поруч із катедрою і становить з нею єдину дуже гармонійну композицію високий канделябр для Великодньої свічки.
Стебло підсвічника складає тортильйон (зі смугами в білому мармурі і мозаїці по черзі), що розділений на три секції двома вузлами з барельєфами. В основі – барельєф з фігурами трьох чоловіків і трьох жінок, які символізують віруючих, які радо йдуть в процесії в Надвечір'я Пасхи.
Внизу можна прочитати напис, який приписує витвір майстру Пеллегріно, а інший вказує на донатора – єпископа Джованні: «HOC OPUS EST MAGNAE FACIENTE JOHANNE».
Третій напис знайомить з символічним значенням підсвічника. Зміст приблизно такий: «Великодня свічка, красива колона, яка дає нам спасіння вічного життя».
У першому знизу вузлі – фігура єпископа, який благословляє диякона, котрий збирається співати гімн Ексультет, що «проголошує» Пасху. Міністранти ж показані на колінах – це войовнича Церква.
У верхньому вузлі зображені Ісус Христос в оточенні ангелів, апостоли Петро і Павло і святий мученик – єпископ Сесси Аурунки – Касто.
На стіні за амвоном зафіксований парапет сходів катедри. На ньому зображені сцени з книги пророка Йони – кит, який ковтає Йону, Йона проповідує мешканцям Ніневії, а також два павича, які гамують спрагу.
Можна було ще пофотографувати, але часу особливо не було.
Останній погляд на стару частину міста.
І от о 16.10 я вже на зупинці. Ну і тут мене збаламутили, порадивши чекати на білий малий автобус, хоч сюди я приїхав на синьому великому. Тож коли з’явився синій великий, а їхав він на спуску в досить жвавому трафіку, то я лише до нього придивлявся. А він собі і не думав зупинятися… Наступні автобуси були білі і малі, проте їхали не туди – в Неаполь і Казерту. Прочекавши досить часу, я вже був згоден і на них, але їх вже не було. Отже довелося брати таксі. І зовсім справа не в грошах (взяли порівняно небагато – 15 євро), а в тому, що в кінцевому результаті мало що побачив (та й то в біганині), а більшість часу лише чекав… До цього додалося ще й те, що потрібний мені поїзд до Неаполя відмінили, то ж треба було чекати наступного.
На цьому все і наступного разу після дня «всіх трудящих» сподіваюсь розповісти про Авейру.
Сесса-Аурунка – невелике містечко в Кампанії, розташоване в горах і дещо вглиб від основних шляхів. Тому якщо пересуватись залізницею, виходити треба на станції Sessa Aurunca-Roccamonfina, а далі вже автобусом приблизно 20 км до самої Сесси. Півгодини йде на очікування автобуса, ще півгодини на саму подорож і десь приблизно о 15.10 я в самому центрі Сесси-Аурунки біля замку.
Навчений гірким досвідом попередніх поїздок, «на ходу» уточнюю у водія, в котрій годині і звідки будуть відправлятися автобуси у зворотному напрямку, і тут несподівано (!!!) виявляється, що заявлених на http://www.sessaaurunca.net/orari/autobus/sessa-stazione.html автобусів о 18.25 і 19.30 не буде, а є лише один об 16.20. Тож доводиться попрощатися зі сподіваннями оглянути докладно місто, його замок й римський амфітеатр. Тому залишається лише «сконцентруватись» на основній пам’ятці міста – романському катедральному соборі свв. Петра і Павла (1103-1183 рр.).
Побудований на початку 12 ст. (освячений в 1113 р.), собор Сесси Аурунки набув сучасного вигляд у першій половині 13 ст., коли під час модернізації був доданий портик, фасадне вікно та окремі внутрішні приміщення. У той час як зовнішній вигляд зберігає середньовічну структуру та прикраси, загальний вигляд інтер'єру здебільшого відповідає тому, який був йому наданий у 18 ст.
Верхня частина вікна із «Agnus Dei» у центрі і потворами по боках.
Взагалі усі карнизи, полички арок і верхні частини колон бічних опор виготовлені з білого мармуру, який виділяється на фоні сірого кольору кладки туфу – основного матеріалу собору.
Портик має три арки, що розділені колонами і характеризується багатим скульптурним оздобленням.
Найцікавіші рельєфи знаходяться в центральній арці, де зображені епізоди з життя св. Петра.
В основі центральної арки ліворуч доволі понищений рельєф, який проте легко інтерпретувати – Самсон, що роздирає лева.
Праворуч рельєф значно краще зберігся, але складніший для пояснення. Швидше за все тут зображений це Ной серед гілок винограду.
Собор має три портали. У люнеті центрального бачимо Христа поміж патронів храму – св. Петра і св. Павла.
Тут на фото видно інші оздоби люнету – трагічну маску та крилатих драконів.
Колись центральний портал мав дві колони, які підтримували леви. Колон тепер немає, а леви (точніше левиця і лев) збереглися.
Ще фрагменти озоблення фасаду.
Тринавовий інтер'єр в основі своїй тепер бароковий, тим не менше зберігає багато елементів первісної споруди. Зокрема чудову мозаїчну підлогу, виконану у техніці «косматеско», що нагадує прекрасний килим.
Та все ж найцінніше у соборі – катедра, створена, як наголошує на ній напис, в 1224-1259 рр. за часів єпископа Пандольфо.
Катедра підтримується шістьма колонами, які опираються на шість стилізованих левів.
Самі колони прикрашають чудові капітелі дуже вишуканої роботи з зображеннями в динамічних позах чоловіків і жінок, а на кутах – собаками, оленями і грифами.
Корпус амвону складений з мозаїчних плит.
Барвисті птахи – найпоширеніші предмети на плитах амвону. Разом з буйною рослинністю і золотим фоном вони творять елементи, що характеризують загробне життя в Царстві Небесному.
Катедра прикрашена скульптурами у вигляді людських фігур, зокрема двома жінками, розміщеними в положенні каріатид з боків центральної арки, і фігурами пророків Старого заповіту.
Тут Даниїл показує нам «козу». Не знаю що це означає.
Посередині між пророками майже голий цар Давид.
А особливо цікавою є фігура чоловіка, загорнутого в змію і в голову якого запустив кігті орел.
Зверніть увагу на цьому ж фото на мозаїку ліворуч. Посередині восьмикутної зірки зображений птах, що акробатично захоплює свій хвіст дзьобом.
Поруч із катедрою і становить з нею єдину дуже гармонійну композицію високий канделябр для Великодньої свічки.
Стебло підсвічника складає тортильйон (зі смугами в білому мармурі і мозаїці по черзі), що розділений на три секції двома вузлами з барельєфами. В основі – барельєф з фігурами трьох чоловіків і трьох жінок, які символізують віруючих, які радо йдуть в процесії в Надвечір'я Пасхи.
Внизу можна прочитати напис, який приписує витвір майстру Пеллегріно, а інший вказує на донатора – єпископа Джованні: «HOC OPUS EST MAGNAE FACIENTE JOHANNE».
Третій напис знайомить з символічним значенням підсвічника. Зміст приблизно такий: «Великодня свічка, красива колона, яка дає нам спасіння вічного життя».
У першому знизу вузлі – фігура єпископа, який благословляє диякона, котрий збирається співати гімн Ексультет, що «проголошує» Пасху. Міністранти ж показані на колінах – це войовнича Церква.
У верхньому вузлі зображені Ісус Христос в оточенні ангелів, апостоли Петро і Павло і святий мученик – єпископ Сесси Аурунки – Касто.
На стіні за амвоном зафіксований парапет сходів катедри. На ньому зображені сцени з книги пророка Йони – кит, який ковтає Йону, Йона проповідує мешканцям Ніневії, а також два павича, які гамують спрагу.
Можна було ще пофотографувати, але часу особливо не було.
Останній погляд на стару частину міста.
І от о 16.10 я вже на зупинці. Ну і тут мене збаламутили, порадивши чекати на білий малий автобус, хоч сюди я приїхав на синьому великому. Тож коли з’явився синій великий, а їхав він на спуску в досить жвавому трафіку, то я лише до нього придивлявся. А він собі і не думав зупинятися… Наступні автобуси були білі і малі, проте їхали не туди – в Неаполь і Казерту. Прочекавши досить часу, я вже був згоден і на них, але їх вже не було. Отже довелося брати таксі. І зовсім справа не в грошах (взяли порівняно небагато – 15 євро), а в тому, що в кінцевому результаті мало що побачив (та й то в біганині), а більшість часу лише чекав… До цього додалося ще й те, що потрібний мені поїзд до Неаполя відмінили, то ж треба було чекати наступного.
На цьому все і наступного разу після дня «всіх трудящих» сподіваюсь розповісти про Авейру.
Взято: vakin.livejournal.com
Комментарии (0)
{related-news}
[/related-news]